Триматись за правила... Робити все так, щоб іншим подобалось і відчувати свою залежність від чиїхось думок. Ми живемо зі страхом : „а що подумають інші”.
Як це гнітить. Залишити усіх.

Клітка тримає в полоні. Клітка чужих думок, поглядів, посмішок. Сталева цікавість сторонніх ранить почуття.
Як позбавитись... втекти від світу. Не вдасться. Нажаль.
Змагатись до кінця за свою самотність. Мріяти, не вписуватись в правила. Робити дурниці. Сміятись в лице критиці. І бути собою...
Не існувати... Сховатись. Нехай збагнуть, що погляд вбиває, позбавляє права жити. Інтерес безжальний... А потім осуд, чи схвалення... Похитування голів в знак згоди – це те саме що оцінити, прикріпити бірку з ціною.
Невже життя і кожний вчинок, слово має свою ціну?

Коли немає що сказати доводиться говорити про погоду. От і маємо "про погоду". Тема живуча і торкається усіх. Бо тільки збираєшся вийти на вулицю зі свого теплого помешкання мусиш дивитись у вікно, і ще й пів години спостерігати хто у що вдягнутий, щоб самому не вдягнутись занадто легенько, чи щоб не узяти чого зайвого.
В Новий Рік з дощем і слякоттю... бр-р-р-р... і холодом! хочеться снігу, так щоб маршрутки, трамваї, тролейбуси не їздили.. усі ходили по коліна в снігу.. щоб сніг летів в очі, щоб з вуст йшов пар, щоб щоки були червоні від морозу...